Крізь мотлох і чорні занедбані грати
свій погляд залишу на дні почивати...
В тобі помічаю стіну задзеркалля –
не можу закрити щілини провалля.
Цей рік закували ми в царстві Аїда –
вилазить з душі напівсмажена гнида
і знову я правду шукаю на стелі...
Колишні оазиси – мокрі пустелі,
вуста висихають – це п’явки на суші,
а руки чорніють від дій і від туші.
І де ж моя вірність? А де твоя віра?
Від ревнощів, злості здирається шкіра.
Ми стрімко минали круті перевали,
та, шкіривши зуби, каліцтва зазнали.
