Осінній вечір нишком наступив,
Рясніє вулиця червоними вогнями,
Десь гомін чути поміж синіх слив
І пада лист між лісовими пнями.
А ми йдемо узявшися за руки
(Цей вечір пахне дивним відчуттям).
"Люблю тебе, кохана!" ледве чути -
Люблю ті очі, твій прекрасний стан!
Люблю тебе чекати біля гаю,
Люблю водити по малих стежках,
Бо я до божевілля так тебе кохаю
І ладен вічно нести на руках...
Люблю втопитись у зіниць твоїх безодні
І пестити волосся хочу по ночах!
Моя кохана! Я тобі сьогодні
Дарую поцілунок ніжний, наче птах.
12.09.2010 року Львів
Ого, додаєш з кожним днем, гарний вірш, написаний на досить високому рівні,
нові цікаві образи і порівняння, відчувається щирість, легкість,
може Тобі попробувати писати більше на любовну тематику
все ж таки легше, аніж філософію
jaryj відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Колись писав про любов більше... Тепер на філософію більше тягне, але кохання мені, як і більшості людей, не чуже
це теж свого роду маленький шедеврик
