Ти збудешся для мене, чи забудешся?
А бути може вже й вві сні не приголубишся.
Тоді для мене станеш символом старого року
Такого теплого... А ще віршем в мому доробку.
Ти лишишся десь там, де запах вогнища,
Яскравим місцем скраю пам'яті полотнища.
Ти лишишся у звуках тої, що улюблена,
Яку співаю, як пригадую, що душу згублено.
Ковток повітря, що вдихнула я на повні груди.
Нехай...Нехай мене давно не розуміють люди.
Ти став мені ріднішим неіснуючого брата.
Лікуєш душу, але часом заміняєш ката.
І може б я жила для тебе, моє світле небо.
І може б я жила... А може вже не так і треба.
Якби ти знав, як часом був потрібен погляд твій
Той теплий, а не той, де "навіть думати не смій!"
А зараз просто помовчи. Просто прислухайся.
Лише на мить затамуй подих і не рухайся.
Дай руку. Чуєш ритм? Воно ще й досі б"ється...
І навіть як підеш, я лишу тебе там - в своєму серці.
Отже, пробач за те, що часом сильно помилялася.
Пробач, що ненавмисне так тихенько закохалася.
І якщо вирішиш лишити все-все-все в старому,
Я просто підпишу цей вірш
Мому Малому
