Я зрозумів, що мушу й я співати.
Що хай свіччина, навіть і одна,
Нехай в нетопленій, але Вкраїнській хаті,
Зігріти може краще ніж палати
У сяянні чужинського огня.
Бо ту свіччину запалила мати,
Моїх дідів, у спробі передати
Подяку богові, а дітям заповзяту
З глибин віків, і часом не відняту,
І ворогами, - а хотіли кляті,
Ту колискову, під яку підняти,
Зростити вдасться, та й благословляти
Чарівним словом, всемогутнім словом,
Яке таїться лише в рідній мові,
Народа велетня, якого вклали спати.
Чи закайданили? Віками мордувати,
Гноїть, палить - чи ж схоче він повстати?
Але без того краю не підняти,
І волі у кайданів не відняти.
Якщо забуте те, що богом дате.
Я зрозумів, що мушу й я співати?
Коли забуте те, що Богом дате!..
