Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Борода: Ураган - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ gala.vita, 15.06.2010 - 01:35
Тепер я зрозуміла, ті ледь вловимі знайомі нотки, мотиви які відразу помітила у Ваших творах - то Висоцький.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, його пісні блукають, разом з кров*ю, по моїх венах
gala.vita, 15.06.2010 - 01:28
Ой, як то я не побачила відразу. Вірш класний, пронизує наскрізь!Дякую за можливість прочитати.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І тобі спасибі, приємно, що ми є фанатами такого таланту
gala.vita, 15.06.2010 - 01:07
Здесь что творит одна природа с нами!Сюда добраться трудно и молве. Здесь иногда рождаются цунами И рушат все в душе и в голове! На море штиль, но в мире нет покоя - Локатор ищет цель за облаками. Тревога - если что-нибудь такое - Или сигнал: внимание - цунами! Я нынче поднимаю тост с друзьями! Цунами - равнодушная волна. Бывают беды пострашней цунами И - радости сильнее, чем она! Владимир Высоцкий Цунами Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бачу у тебе під рукою цілий збірник Висоцького, дякую, але куди мені до нього! до речі ще колись я написав про нього вірш, хочеш почитати? ------------------------------------------------ Прости, Володя, но для грусти нету слов - Комок в груди на клочья сердце раздирает. Ты кем-то больше был чем Глеб Жеглов - Так что пускай Шарапов извиняет. Пусть извиняет он за прямоту, (Хоть не всегда и всем она понятна) Но она лучше за чрезмерну доброту, Что не выводит а разносит пятна. Ты жил, как пел, прекрасно и легко, Сама судьба захлопала в ладони. Ты преуспел, но кисти рук свело И не сумел остановить вдруг кони. Прости, Володя, привередливых коней И скалолозку, что тебя не отыскала, Но позвонила позже на 07 И снова вдовы фронтовые зарыдали. И стюардесса, что надежней в мире нет, В слезах стояла там, на иподроме, Смяла в руках свой голубой берет... А в даль неслись неумолимо кони. |
|
|