***
Вечірній час. Цей захід сонця
усіх приваблює красою.
Останній промінь на долоньці
зрівняється лише з росою.
А на твердім життя асфальті
Кружляють тихо темні душі.
Втомившись надто від апатій,
свої серця вони там сушать.
Танцюючи, не бачать колій,
Асфальтних колій безнадії.
Вони не дивляться на обрій -
у них свої думки і мрії.
Та зайде сонце - темно стане.
І зникне блиск очей блакитних.
Розтануть мрії всі і плани.
Пропаде світло. Що ж робити?!
І перестануть танцювати.
Всі сядуть на асфальт холодний.
Коли вже схочеться вмирати -
побачать тьмяний відблиск колій.
Багато хто на них присяде,
чекаючи приходу смерті.
Вони життю своєму зрадять.
себе дозволивши роздерти.
А інші віритимуть в краще
не полишаючи надії.
Сидітимуть вони терпляче,
чекаючи, коли звидніє.
І дочекаються світанку...
На руку впаде перший промінь.
Це подолає лихоманку,
І вже не видно буде колій.
І пустяться вони кружляти
По сірому життя асфальті.
У сонця радість будуть брати
ці душі, світлі і крилаті.
Вечірній час і захід сонця -
це не причина помирати.
Коли є світло на долоньці,
тоді ти зможеш танцювати.
Але якщо воно погасне
і розлетяться твої мрії -
повернеться те все прекрасне,
ти просто не втрачай надії.
***
