Вже скупали ранки кришталеві роси,
А туман над річкою, ніби сніг упав.
І вербичкам вітер розчесав вже коси,
І крилом торкнувся соковитих трав.
Усміхнувсь ласкаво сонцю золотому-
Зацвіла усмішка квітами весни...
Але ж скільки діла!.. Все робить самому!
Вітер віє, мліє, розвіває сни.
То пелюстки білі із дерев зриває,
Наганяє хмари, грозові дощі.
То полине в море - хвилі розбиває,
То чомусь заплаче, сидячи в кущі..
Утомився вітер...та й зітхнув тихенько.
І, згорнувши крила, відпочить приліг.
Заблищали роси на траві дрібненькі
Ті, що вітер вранці вже струсить не зміг.
Та весна уваги зовсім не звертає:
По землі крокує у своїй красі,
Бо приносить радість - вона право має!
Їй вже ні до чого вибрики оці.
Зайнялося сонце, загорілись хмари,
І струмком полинули промені ясні.
Обійня́ли небо і розлили чари...
Ні з чим незрівнянні ранки весняні!
