Обійняти колони дерев.
Погасити вогні.
Дати волю сльозам, смолоскипам палаючим теж, бо,
коли станем чужими, напишеш три слова мені
на одному з листків,
що до ніг покладе обережно
тобі жовтень стрімкий,
величавий і гордий, мов жрець,
що ступає у купіль на фоні змарнілого світу.
В володіннях порожніх піал і розбитих сердець
не фарбують вуста
і хвилин не рахують до літа
...буде плакати дощ
над холодним гніздом солов'я,
над минучістю слів найсолодших і, дай тобі
Боже,
в час вітрів золотих полюбити таку ж, як і я.
...або ж ніжно люби,
аніскільки на мене не схожу
