Ми рік, як уже не були студентами. 2007.
Поверталися з вечірніх походеньок по кафе
І говорили про брудний реалізм, про Буковскі. Перекладів його не було,
Але вона казала, що це справжня поезія,
І що реалізм не може бути брудним.
Це і є справжній реалізм на відміну від ліричного дурману.
А я торочив їй про те, що поезія — це проєкція думки божественного на земне,
А тоді зворотно — земного на божественне,
Слова наче цеглини відтворюють боже місто.
Ми — це спотворений, покривджений, викривлений образ.
Але вона вже почала говорити про «Мертвого півня»,
І ми йшли через сквер до освітленого провулка,
Що виходив на ратушу і чули — звідти доноситься музика.
Там, на невеликій сцені, справа грав гурт «Плач Єремії».
Ми не знали про концерт; наче він був стихійним, раптовим.
На сцені зліва імітував гру на електрогітарі якийсь знайомий чоловік в окулярах.
«Це, що Луценко? Міністр внутрішніх справ?» — запитав я.
«Та він п’яний» — додала подруга.
Він і справді був п’яним.
Співали «Лиш вона». Люди горланили й махали руками.
Це була остання пісня.
«Як би я хотіла автограф Чубая, шкода — людей багато, не протиснутись».
«Пішли, візьмемо», — сказав я.
І ми пішли. Я потягнув її крізь натовп по діагоналі за сцену, наче криголам.
Там було вільніше.
Балаган. Ми роззирнулися:
Позаду крокував телеведучий різноманітних програм Микола Вересень
Якого обступили жінки і питали коли відновлять «Без табу».
Микола торкався вуха з сережкою і хтиво усміхався.
Попереду кілька чоловіків заштовхали Луценка в білий мінівен,
Прямісінько перед самим моїм носом, а трохи далі стояв Тарас Чубай.
Ми підійшли. Подруга дістала з сумочки блокнот з аркушами в клітинку,
І я попросив розписатися.
Музикант глянув на нас, почувши, як ледь заплітається мій язик
І мовчки розписався.
Я перегорнув аркуш.
«І ще тут, для мене», — сказав я.
І він знову поглянув на мене.
23.11.2024
"...поезія — це проєкція думки божественного на земне,
А тоді зворотно — земного на божественне." - як це гарно
Ти колись мене вчив, та до мене тільки дійшло
українська легка музика заражена російською попсою
навіть зараз надто переселенці віддають їй перевагу
не може українська музика звучати правдиво
коли цілі обшари українського суспільства занурені в російськість
занурення в народність а інколи у псевдонародність українських виконавців то вчорашній день
по війні буде реінкарнована ще більш тотальніша прихильність до російського
мільйони українців не хотять українського
це трагедія України
Музики є багато, головне знаходити свою. А українською має бути й шансон. У мови немає виключно одного морального виміру чи однієї форми. Є рок, є фольк, на суржику, народні, релігійні - та які завгодно. Музика це не тік-ток і не те, що чуєте в маршрутці. Класику, до слова слухають до 7-15% і так було завжди, проте вона є. Успіхів
програш української мови в Україні це девальвація України як держави
українська мова в Україні це імператив а не вибір
бл...ий кур...ский язик це ніж в спину українській Україні
