На березі срібної річки
У тихім веснянім гаю,
Де здавна ростуть груші-дички,
Сидить дівчина, як в раю.
Вона там розчісує коси
Своїм золотим гребінцем,
І тихенько падають в роси
Перлини срібним камінцем.
І пісню прекрасну співає
Про дім, про Вкраїну свою,
А все навкруги розцвітає,
Почувши той спів у гаю.
І квіти, і води, і трави
Дивились на ту дивину.
А бджоли лиш задля забави
Понесли у світ новину.
Вони розповіли повсюди
Про дівку прекрасну оту,
І знали уже усі люди
Про косу її золоту.
Багато мисливців знайшлося
На ту дивовижну красу.
Не падають більше з волосся
Ті срібні перлини в росу...
Не буде уже біля річки
Чудес тих прекрасних, ясних...
Не чутимуть звірі до нічки
Мелодій дзвінких, голосних...
Лише біля срібної річки
Залишилась квітка мала,
Вона у час темної нічки
Всі перли з роси одягла.
Частенько вночі розцвітає
Перлинами квітка тоді,
Коли різнотрав'я буяє
І місяць стоїть на воді.
Своїм ароматом прекрасним
Вона зачаровує світ
І навіть місяць пригасне,
Побачивши цей дивоцвіт.
А пісня над світом літає
І нотами вмить забринить,
Коли її дівка співає
І з вітром собі гомонить.
Тож люди, повірте у казку.
Вона не проходить дарма.
Знайдіть в себе в серці ви ласку,
Коли у вас зла там нема.
