Застигли в повітрі краплини води,
Немов діаманти здаються вони.
Немов кришталеві, блискучі, прозорі,
Виблискують світлом, як в небі всі зорі.
Чому ж так чарує нас просто вода,
Чому, немов скарб, здається вона.
Чому так легко їй зчарувати,
Наш погляд, без слів загіпнозувати.
Можливо тому, що дарує життя,
Рождається в ній й нове немовля.
В пустелі від спраги вона порятує,
А ще чудодійна, бо навіть лікує.
Присутня у всьому, що зветься живе,
Бо саме вона силу жити дає.
Вона найпростіша, і відночас складна,
Вона зовсім різна, і водночас одна.
Ось такі, непрості, ці криплани води,
Не даром скарбом здаються вони.
Бо найбільше багатство що має Земля,
Це життя що дарує нам стихія Вода.
