У глибоких твоїх очах,
Я бачила завжди цей біль і страх.
Та не було ніколи там любові,
Було бажання помсти й крові.
Дитинства в тебе не було ніколи,
Й не водив тебе ніхто до школи…
Ніхто тебе не вчив любити,
І ти не знав, як добре жити.
Твоє життя – це був суцільний жах…
Ще змалку тебе били по руках,
Щоб з голоду не вмерти – мусів красти,
Та ти не міг на середині шляху впасти.
Мати кинула тебе напризволяще,
Вона подумала, що їй без тебе буде краще.
Вона не знала, як це без дитини
І потім думала про тебе всі години.
Ні матері, ні батька, ні брата, ні сестри,
Нікого не було, це просто сни.
Це просто мрії , це бажання,
Ніколи ти не знав кохання.
Щоб вижити ти знову крав.
Та потім ти спіткнувся й впав.
І кілька років ти не бачив волі,
та ти тоді почав молитись долі.
Вона тебе почула, відпустила,
А згодом дівчина тебе полюбила,
Ти матір свою знов зустрів,
Та що ж робити - ти простив.
Тепер щасливий ти і в тебе є сім ’ я,
І знай з тобою ї любов моя,
І доля й не така несправедлива,
Вона жорстока, та не є зрадлива.
