Про що ти думав, як останні кроки ступав –
як за твоєю спиною грязний окупант зброю перезаряджав?
Про що твої думки були? Кого згадав, про що пожалкував –
коли вже за руку з мертвими шлях свій кінчав…
Кроки останні – без сліз і страху – лиш гордість в очах –
це все і більше кроків нема, але то був неповний шлях!
Світло очей продовжить жити в дорогих серцях,
що не проводжають, але поруч у вільних птахах…
Ти не обирав – твої кроки спрямували – волю відібрали,
але дух не зламали – не змогли – тебе не здолали!!!
Ти живіший тих живих, що прийшли і обирали,
але вже давно не живі – вони давно програли…
Твого імені не забудуть і не згадають – його не знають –
ти це ти і він і вона і ми всі, що з’являються і зникають;
ті хто по твоїх слідах пройдуть і сміло вперед підуть,
що окупанта знайдуть і твої кроки йому «мило» пригадають…
Кроки останні незакінченого шляху кров’ю святою омиті –
там де ти пройшов проростають квіти гордовиті,
що будуть на увесь світ кричати і нагадувати щомиті –
це не рай і справедливості нема – є лиш до і після миті…
