Літа вже занурили в хмурість осінню вітрила,
Юність десь здалеку веснами манить до себе.
До болю напружились, хочуть розправитись крила
Аби полетіти крізь бурі і грози до тебе.
Ми довго блукали, шукаючи щастя в негоді,
Ось воно, раптом мелькнуло на стежці страждання.
Єдина ця стежка існує для нас у природі,
Щоб нею іти нам у справжнє велике кохання.
А всі перешкоди хай зникнуть і з ними блукання,
Сіре минуле хай звільнить натруджені плечі.
Тоді не судилось нам разом зустріти світання,
Якщо вже так склалось – зустріньмо тепер тихий вечір.
