Ізнов потрапляю у пекло безсонних ночей,
де роздумів шворки зплітаються в темні клубки,
де тіні минулого зиркають з темних печер
й витягують з пам'яті давні мої помилки.
Всі світлі надії лежать під покровами мли,
вгризаються кігтями в тіло тривог хижаки.
А замість мети залишилася купка золи,
змінилося все, стало в світі усе навпаки.
Життя по складах розбираєш в умі по ночах,
і знов його суть вислизає, неначе вода.
Набралася втома, і блиску немає в очах,
обтяжує, тисне на психику спільна біда...
Дощить безперервно, неначе весна – не весна.
Затягує душу у вирву невтішних подій.
Ледь чутно бринить сподівання тоненька струна,
та вітер приносить легкі аромати надій.
Душа заніміла... та десь з потаєнних глибин
винирює проблиск маленький живого тепла.
Закі́нчився дощ, за вікном духмяніє жасмін...
Життя, все ж, прекрасне – я істину цю осягла.
Ілюстрація: Пуханова Лариса "Жасмін"
