По землі, помежи мін,
весна крокує тихо
повз будинки, що без стін,
де спить стомившись лихо.
Поміж болі, стогін, плач,
старечо-юні очі...
..............,.................................
Слухач, палач, доповідач -
всі тут! Щодня й щоночі
вершаться долі, чи йде суд...
Поки хтось ділить владу
в бою лягає прОстий люд.
Хто ж відповість за зраду,
що проти Бога, і людей,
і совісті, й моралі?
Допоки ж горя апогей
тікатиме все далі? -
ВисОко, вище... ще і ще...
Терпіти нема сили -
ракети сипляться дощем,
під ним ростуть могили.
А по землі - поміж могил-
весна крокує тихо.
Немає слів, і сліз, і сил...
Без стін будинки... Лихо.
