«… Як намарно блукати по світу
Чи не ліпше тоді у вир ароматів
Та в буревій фарб?»
(Камбара Аріаке)
Срібне дійство Lunaria –
Ми п’ємо його в жовтні,
Коли Небо прозоре як час,
А хмара нагадує дім –
Наш холодний притулок.
Сім останніх троянд –
Чорних квітів колючих осені
Свідчать хоралом про те,
Що джерела шумлять все тихіше –
Німіють,
Бо Темний блукає дібровами –
Лісами багряних сутінок.
Келих повний вина:
Це шукає нічийна втома
Тінь свого прихистку –
Замку ґотичних ілюзій,
Шукає цю гру: забаву прощання.
Крук – щонайбільший
Ширяє над дюнами –
Їх породило море Таласса –
Те, що воліє співати, кричати, шуміти
Коли все засинає,
Коли навіть серце
Спить.
Срібна вистава Гекати Сотерії,
Коли Калліопі требу –
Плодами дозрілими.
Тиша навколо.
Над пустищем жовтого листя,
Над мідними кленами
Свідок німий –
Lunaria.
Скільки яскравих образів і яка потужна палітра! Ми, здається, всі у Вас вчимося чути "тишу над пустищем жовтого листя". Вчимося роздмухувати те жовте осіннє вогнище, щоб в його сполохах побачити відбитки істини. Нових удач!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Радий, що Вам подобаюсться мої твори. Радий, що є розуміння моїх творів.
!!!...Lunaria - особлива коли в легкій пелерині серпанку в оточені зір...і темні троянди осені пізньої з ароматом подорожей і відкриттів інших в безмежності обріїв... - і далі, вже за манливим покликом натхнення...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, друже! Доки пишемо, доти віримо в краще. Доки живемо, доти і пишемо....