Закриває ніч темні штори
І самотня свіча горить…
Їдкий дим відсікає горе
І щасливить у тужну мить.
Ти читаєш любовні строки:
Хтось кохання кладе до ніг…
Серце вже не тремтить, бо роки….
Поступово летять в нічліг.
Ти нікого вже не кохаєш;
Все минуло, і це мине…
Простір часу в думки вплітаєш,
Щоб відчути тепло земне.
Крило ангельське обіймає
Твою постать, й вже ти не та.
А чи більше в житті буває,
Ніж прихильність й любов свята?!
Як в довірі тебе не зрадять,
Радість гріє із глибини.
Коли помислом тобі радять,
Й за так люблять і без вини.
І кладеш на папері строки,
Та гаптуєш у довгу нить.
Щедротою багата, поки
В серці блага вогонь горить.
А все інше не дочекання -
Рядки, писані по воді.
Вчинки гідні розчарування -
Слова зваб потайні й пусті.
Мов несуть на скляній парцелі
Кольоровий смачний десерт.
Й грають барвами акварелі -
Та для тебе - пустий конверт.
Й закриваєш в ваганні двері,
Бо зайшла на чужинний путь.
І сидиш в самоті, у сквері,
Вже минулого не вернуть.
Повз закохані йдуть щасливі,
Дітвора навздогін біжить.
І спадають локони сиві,
Щоб морщини чола закрить.
Все пливе, все в житті відходить;
Свій сприймаєш належно вік…
Та в задумі десь спогад бродить,
Ніби юності клич пробіг.
І проходиш знов гордівливо
Та думками, мов лань пливеш,
Що говорять вже неважливо
Бо в душі світ тепла несеш.
