Нас розділила війна вже по різні боки.
Ми попрощались , та вірю, що не на роки.
Знаю, що вже незадовго настане той час,
Як все затихне і доля з’єднає знов нас.
Тут, у тилу, звук сирени крізь жах пустоти.
А там, де пекло вогненне, знаходишся ти.
Жаль, ми не встигли відчути палкого тепла,
Чом же та доля жорстоко так нас розвела?!
Ніч навертає щоразу в таємні думки…
Ніби торкаюсь уявно твоєї руки.
Хто ж нас нарік на страждання і муки такі -
Дні, що без тебе пливуть невимовно тяжкі.
В погляді кожному мислено бачу тебе..
Згадую сяйво небесних очей голубе.
Й усміх твій щирий промінням плекає вуста,
Та цю уяву краде знову темінь густа.
Але, по ночі приходить світанок ясний.
Й після дощу урожай дозріває рясний.
Шлях, що зросився сльозами, осушить нам час.
Сонечко там, за горою, вже світить для нас.
Моя молитва від кулі тебе захистить.
І незадовго, я вірю, прийде щастя мить.
Час переможний принесе щасливі нам дні.
Бог лише знає, як ти тут потрібний мені.
Лиш не розтрать наших мрій, не згуби почуття.
В болях страждань ми народимо нове життя.
Все, що засіється думкою, сходи дає…
Це так прекрасно, що ми один в одного є.
