Струмить мелодія дощів у днях осінніх.
Вплітає нам в сліпе майбутнє довгі тіні.
Життя, немовби зупинилося печалю,
Й лиш висне промінь золотою пектораллю.
В шалик думок мертво закутана природа.
Й поміж дощів свистить задимлена негода.
Добро і зло зійшлися тут, на полі бою,
Зловіщі грози розгромити прагнуть волю.
Скресає небо синюватими вогнями
Й земля ридає та здригається димами.
Лиш боязливо вітерець відносить хмари
І розвіває чорний смут злої примари.
Й дитячий лемент розриває сірий довкіл
Та не змокає в цьому шумі гучний постріл.
І ця гроза в небесних пасмах блискавиці
Здається пеклом в суднім часі громовиці.
Вмирають мрії та куплети, думки чахнуть.
Але з молитвою серця людські не слабнуть….
Світ має жити поки сонце, поки зорі.
Зло Бог потопить у його ж кривавім морі.
