Ця рання осінь так на літо схожа:
ще позолота сонячна блистить.
І вересень тримає дні погожі,
і в серці літній відголос тремтить.
Мінливий дощ навідується зрідка;
іще в осінню смуту не спішить.
Неначе вітерця узяв за свідка,
щоб протягнути літоплинну мить.
І тільки гріти сонечко втомилось:
лягає вже раніше на нічліг.
І покривало земляне зголилось,
й дерева гублять листячка до ніг.
Лиш неба синь стоїть посоловіло
у журавлинних розчерках ключів.
Та розсіваються дими невміло
від поруху задумливих вітрів.
І вечори стоять в туманній тиші,
та ранки прохолодою снують.
Мов заворожена, природа дише,
бо відчуває в незворотність путь .
