У осінь моє літо подалося,
І скроні сивиною зацвіли.
Прибралося у паморозь волосся –
То роки в сиву казку прибули.
Й душа моя то плаче, то співає,
Коли зустріне радість у путі,
А літо в очі світла наливає,
І це закономірно у житті.
Дивуюся й радію цій події,
І дякую, як можу, небесам,
Що ще живі і мрії, і надії,
І що хвилює серденько краса,
Що людям слово вмію дарувати
Про те, що бачу я і чим живу,
Що здатна маски підлості зривати,
І правду сміло правдою зову.
Засвоїла давно життя уроки:
У нім лиш мудрий, сильний вижива,
Бо зважує можливості і кроки,
На вітер теж не кидає слова.
Життя – це стан, де згода й протиріччя,
І більше у нім «проти», аніж «за»,
Слабкого викидає на узбіччя,
Когось лякає спека чи гроза,
Тож мусиш силу й розум показть.
15.07.2022.
Ганна Верес Демиденко.
Чудовий вірш, з присмаком епічності і врівноваження. Здається що слова зібралися у цій поезії не випадково, за ними відчувається вічність і мудрість, прямо на грані розкриття якихось таємниць буття. Сила й розум як дві його іпостасі.
