Ти прийшов, та я не знаю звідки,
Може, знову доля привела.
Називав мене ти - дика квітка,
Поряд із тобою я жила.
Я зросла під сонечком привітним,
Простягала руки до дощу.
І для всіх була я непомітна,
Будь - кого у серце не впущу.
А тепер росла я край дороги,
Милувався кожен, хто ішов.
І мій цвіт світився, ніби вогник,
А ти перший, хто мене знайшов.
Твоє серце враз я схвилювала,
І думки тіснились в голові:
Серед них була одна зухвала:
Щоб була дарована тобі.
Довго думав, що йому робити,
Цілував він ніжні пелюстки.
В серці його щось змогла збудити,
Теплота розлилась по руці.
То цвіло загублене ним щастя.
Довго так його він все шукав.
І все думав, що знайти все ж вдасться,
Все у цих пошуках блукав.
Він забрав цю квітку у дорогу,
До самого серця пригортав.
Обережно ніс до самого порога,
Бо тепер ціну він щастя знав...
Чудова поезія! 
Хай продовжується щастя,не згаса квітка кохання! 
