«Варавви час ще не настав…»
«Він лаяв Рим!» «Чи він не вічний?»
«Він ваш боєць! До темних справ
Повстанських кіл і ви дотичні?!»
«Дотичний хто?! Той ваш Ісус!»
«Не мій Ісус – він ваш, з Юдеї».
«Не зброя, ні – це землетрус!
Його мета – не фарисеї.
Хай тішить вас: “Руйнуй їх Храм!”
(І зазіхай на ідентичність!)
Він скине й Рим! Невдячний хам!
Бедлам стихій! Лиш хаотичність!»
«Варавва вбив!..» «Але ж не цар!»
«Ісус не цар – народ так каже.
За ним ідуть, його лиш чар
Ваш люд чека…» «Народе вражий…
Є два кінці у ниточок:
Пилате, вас він переграє.
Де вовчий Рим, де “дурачок”?
Ви не праві – кружляють зграї».
«Лиш заздрість, злість – усе не так.
З ним розмовляв – цілком безпечний.
Не без питань, але мастак
Сам умастить якраз доречне».
«Я зрозумів, ви так мститесь.
Він слово дав, що вас не вкусить.
Зручніший він. Сніжить там десь –
Ви ще в теплі… Злетіли гуси!
Тиберій вас, префекте, взув,
Заслав сюди». «Каяфо!» «Буде:
Підуть війська, цятки хоругв
За край зайдуть – я вдарю в груди
Вітання вам! Прощальне! Жах
Нікому вмить сердець не вщемить.
Буває так: кульгає птах,
Аж час пройшов – у небі лебідь».
«Слова-слова, та все не ті…
Я думку вів – нема! А вашу –
Не зрозумів… Що ж, на суді
Доварим цю батярську кашу».
28 листопада 2021 р.
Вара́вва – один із трьох засуджених до смерті включно з Ісусом із Назарета, чия страта мала відбутись напередодні Песаху (Великдень).
«Ісус не був Спартаком, він не був залучений до боротьби за політичне визволення, як Варавва або Бар-Кохба» (Папа Римський Бенедикт XVI, з енцикліки Spe Salvi, 2007 р.).
На думку Йосифа, званого Каяфою («Смиренний»), тодішнього первосвященика Храму (головної юдейської релігійної інституції), Ісус, будучи як мінімум корисним дурником для римського префекта Юдеї (а може й чимось більшим), став суттєвою загрозою для єдності юдеїв, яким досі вдавалося зберігати певну національну автономію навіть за міцної влади Римської імперії. Натовп, пригадуючи про повалене римлянами Юдейське царство, уже почав величати Ісуса «Царем Юдейським», щодо чого він сам ніколи не заперечував. Разом із його провокативною поведінкою по відношенню до римської та навіть залишків юдейської влади це могло спричинити привернення надмірної уваги до Юдеї з боку імперії, а до настільки відкритого протистояння самі юдеї ще не встигли, а може й взагалі в тій ситуації не мали жодних шансів достатньо підготуватися. Більше того, Синедріону (вища національна рада юдеїв, перш за все вищий релігійний, а також частково судовий орган, оскільки роль справжньої вирішальної влади завжди залишалася за римською адміністрацією) тепер загрожувала реальна втрата його об’єднавчої керівної ролі по відношенню до юдейського населення. Розпорошення юдейських сил на користь проповідника, його подальші несвоєчасні відкриті провокації проти римської влади свідчили би про неспроможність Синедріону самостійно вирішувати внутрішні юдейські питання, наслідком чого неодмінно мали би стати підсилення римського префекта й підняття питання про перегляд статусу Юдеї. Такий розвиток подій унеможливив би подальшу обережну приховану організацію колективного й до того ж необов’язково силового спротиву юдеїв деструктивним зусиллям римських загарбників. Ситуація загрожувала реальною небезпекою.
«Тоді первосвященики й фарисеї скликали раду й казали: “Що нам робити? Ця людина силу чудес учиняє. Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, і прийдуть римляни й опанують і край наш, і народ”. Один же з них, Каяфа, будучи того року первосвящеником, промовив до них: “Ви нічого не знаєте, і не помислите, що краще нам, щоб одна людина померла за людей, ніж щоб увесь народ загинув”. Це ж він сказав не від себе, але, будучи того року первосвящеником, передбачив, що Ісус помре за народ, і не тільки за народ, але щоб і розпорошених дітей Божих зібрати докупи. Того дня змовилися вони вбити його» (Євангеліє від Йоанна).
Після затримання Ісуса на нічному підготовчому засіданні юдейського Синедріону під головуванням Каяфи серед купи нібито беззаперечних доказів, наданих стороною обвинувачення, знайшлися аж цілих два свідки, між якими була принаймні згода щодо сказаних підсудним слів: «Я можу зруйнувати храм Божий та за три дні збудувати його». На допиті Ісус і сам явив, на думку допитувачів, інші свідчення своєї богохульної сутності, серед іншого вчергове не виказавши заперечень щодо іменування його «Царем Юдейським». Цього виявилося достатньо для досягнення консенсусу основних релігійних течій (садукеїв, фарисеїв і книжників) щодо необхідності засудження підсудного до страти й на вранішньому повноправному засіданні Синедріону відповідно вирішене питання було передане на затвердження римському префекту Понтію Пилату.
«На свято ж правитель мав звичай відпускати народові одного в'язня, якого хотіли. Був тоді в'язень відомий, який звався Варавва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: “Котрого бажаєте, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, який зветься Христос?” бо знав, що його через заздрощі видали. |…| А первосвященики й старші підмовили народ просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти. Тоді правитель спитав їх: “Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?” Вони сказали: “Варавву”» (Євангеліє від Матвія).
«Був же на ім'я Варавва зі своїми спільниками, які під час заколоту скоїли вбивство. І народ почав кричати й просити про те, що він завжди робив для них. |…| “Чого ж хочете, щоб я зробив із тим, якого ви називаєте Царем Юдейським?” Вони знову закричали: “Розіпни його”» (Євангеліє від Марка).
Незважаючи на три спроби Пилата, на три роки старшого за Ісуса, якому було лише 33 роки, відмовити юдеїв від вимоги страти «Царя Юдейського», натовп у цьому питанні виявив справжню єдність, яка вразила префекта. Каяфа виявився сильнішим за нього, тож Пилат, не наважившись прямо виступити проти народу, який схоже хоч скільки-небудь серйозно розколоти ані Ісусу, ані йому самому, як виявилося, не вдалося, затамувавши образу на первосвященика, призначеного ще за його попередника Валерія Грата, затвердив зажаданий юдеями смертний вирок, демонстративно за юдейською традицією вмивши руки.
«Пилат написав і напис, і причепив його до хреста. Написано було: “Ісус Назарій, Цар Юдейський”. Цей напис читали багато юдеїв, бо місце, де був розіп'ятий Ісус, було недалеко від міста, і написано було єврейською, еллінською, римською. А первосвященики юдейські сказали Пилату: Не пиши: “Цар Юдейський”, але що він говорив: “Я цар юдейський”. Пилат відповів: “Що я написав, те написав”» (Євангеліє від Йоанна).
Невдовзі після поховання засудженого, розіп’ятого на вимогу юдеїв, підмовлених Синедріоном, до міста завітала людина, яка назвалася Ісусом із Назарета, який Божою волею повернувся до життя, незважаючи на нещодавно заподіяну йому смерть. Проте навіть найближчі послідовники не одразу впізнали в дивакові страченого проповідника, хоча згодом і мусили погодитися, що смерть і подальше чудо воскресіння могли залишити на Ісусовій зовнішності певний незначний відбиток, оскільки промови незнайомця божественним чином нагадували їм промови того самого розіп’ятого пророка. Авторитет Синедріону все ж похитнувся, а християнство почало набирати все більшого поширення.
36 року після жорстокого придушення чергового повстання проти римської влади самаритяни подали на Пилата скаргу сирійському легату Луцію Вітеллію, який доповів про це імператору Тиберію. Префекта було відкликано до Рима, але поки той повертався, Тиберій помер. Решту життя Пилат провів у власному маєтку, ніколи більше не обіймаючи високих посад.
Формально автономна римська провінція Юдея, яку було утворено в 6 році на місці колишнього поглинутого римлянами Юдейського царства, усе ж таки спробувала відновити свою незалежність, акумулювавши сили й розпочавши 66 року Першу Юдейську війну, вирішальна частина якої завершилася 70 року завоюванням римлянами Єрусалиму й знищенням так званого Другого храму. Остаточно край тогочасній юдейській визвольній війні було покладено вже 74 року, коли юдеї знову в повній мірі потрапили під римську п’яту. Незважаючи на інші численні повстанські виступи, зокрема визначне повстання Бар-Кохби 135 року, заперечити римському пануванню протягом наступних століть на суттєвий час юдеям не вдалося. Своєю чергою, римляни в утвердженні римської влади поступово почали робити все більшу ставку на співробітництво не з юдеями, а з палестинцями, що стало поштовхом до процесу тривалого історичного перетворення Юдеї на Палестину. У 135 році Юдею було перейменовано на Сирію Палестинську.
У V столітті Римська імперія проголосила християнство своєю офіційною релігією на всій її території. До того християнство встигло зазнати слави як дозволеної, так і жорстоко переслідуваної римською владою віри.
«Тут прокуратор умолк, оглянулся, нет ли кого на балконе, и потом сказал тихо: – Так вот в чём дело – я получил сегодня сведения о том, что его зарежут сегодня ночью.
Здесь гость не только метнул свой взгляд на прокуратора, но даже немного задержал его, а после этого ответил:
– Вы, прокуратор, слишком лестно отзывались обо мне. По-моему, я не заслуживаю вашего доклада. У меня этих сведений нет.
– Вы достойны наивысшей награды, – ответил прокуратор, – но сведения такие имеются.
– Осмелюсь спросить, от кого же эти сведения?
– Позвольте мне пока этого не говорить, тем более что они случайны, темны и недостоверны. Но я обязан предвидеть всё. Такова моя должность, а пуще всего я обязан верить своему предчувствию, ибо никогда оно ещё меня не обманывало. Сведения же заключаются в том, что кто-то из тайных друзей Га-Ноцри, возмущённый чудовищным предательством этого менялы, сговаривается со своими сообщниками убить его сегодня ночью, а деньги, полученные за предательство, подбросить первосвященнику с запиской: «Возвращаю проклятые деньги!»
Больше своих неожиданных взглядов начальник тайной службы на игемона не бросал и продолжал слушать его, прищурившись, а Пилат продолжал:
– Вообразите, приятно ли будет первосвященнику в праздничную ночь получить подобный подарок?
– Не только не приятно, – улыбнувшись, ответил гость, – но я полагаю, прокуратор, что это вызовет очень большой скандал.
– И я сам того же мнения. Вот поэтому я прошу вас заняться этим делом, то есть принять все меры к охране Иуды из Кириафа.
– Приказание игемона будет исполнено, – заговорил Афраний, – но я должен успокоить игемона: замысел злодеев чрезвычайно трудно выполним. Ведь подумать только, – гость, говоря, обернулся и продолжал: – выследить человека, зарезать, да ещё узнать, сколько получил, да ухитриться вернуть деньги Каифе, и всё это в одну ночь? Сегодня?
– И тем не менее его зарежут сегодня, – упрямо повторил Пилат, – у меня предчувствие, говорю я вам! Не было случая, чтобы оно меня обмануло…» (Михайло Булгаков, «Майстер і Маргарита», 1940 р.).
Схема
«Ва-РАВ-ви ЧАС / ще НЕ на-СТАВ…»
01 01 / !0 01
«Він ЛА-яв РИМ!» / «Чи ВІН не ВІЧ-ний?»
!1 01 / !1 !10
«Він ВАШ бо-ЄЦЬ! / До ТЕМ-них СПРАВ,
!! 01 / !1 0!
Пов-СТАН-ських КІЛ / і ВИ до-ТИЧ-ні?!»
!1 01 /!! 010
«До-ТИЧ-ний ХТО?! / Той ваш І-СУС!»
01 0! / !! 01
«Не МІЙ І-СУС – / він ВАШ, з Ю-ДЕ-ї».
!! 01 / !! 010
«Не ЗБРО-я, НІ – / це зем-ле-ТРУС!
!1 0! / !0 01
Йо-ГО ме-ТА – не фа-ри-СЕ-ї.
0! 01 / !0 010
Хай ТІ-шить ВАС: / “Руй-НУЙ їх ХРАМ!”
!1 0! / 01 !1
(І за-зі-ХАЙ / на і-ден-ТИЧ-ність!)
!0 01 / !0 010
Він СКИ-не й РИМ! / Не-ВДЯЧ-ний ХАМ!
!1 01 / 01 01
Бед-ЛАМ сти-ХІЙ! Лиш ха-о-ТИЧ-ність!»
01 01 / !0 010
«Ва-РАВ-ва ВБИВ!..» / «А-ЛЕ ж не ЦАР!»
01 01 / 0! !1
«І-СУС не ЦАР – / на-РОД так КА-же.
01 !1 / 01 !10
За НИМ і-ДУТЬ, / йо-ГО лиш ЧАР
!1 01 / 01 !1
Ваш ЛЮД че-КА…» / «Народе ВРА-жий…
!1 01 / 01 010
Є ДВА кін-ЦІ / у ни-то-ЧОК:
!1 01 / !0 01
Пи-ЛА-те, ВАС / він пе-ре-ГРА-є.
01 0! / !0 010
Де ВОВ-чий РИМ, / де “ду-ра-ЧОК”?
!1 01 / !0 01
Ви НЕ пра-ВІ – / круж-ЛЯ-ють ЗГРА-ї».
!! 01 / 01 010
«Лиш ЗАЗ-дрість, ЗЛІСТЬ – / у-СЕ не ТАК.
!1 01 / 0! !!
З ним роз-мов-ЛЯВ – / ціл-КОМ без-ПЕЧ-ний.
!0 01 / 01 010
Не БЕЗ пи-ТАНЬ, / а-ЛЕ мас-ТАК
!! 01 / 0! 01
Сам у-мас-ТИТЬ / як-РАЗ до-РЕЧ-не».
!0 01 / 01 010
«Я зро-зу-МІВ, / ви ТАК мсти-ТЕСЬ.
!0 01 / !! 01
Він СЛО-во ДАВ, / що ВАС не ВКУ-сить.
!1 01 / !! 010
Зруч-НІ-ший ВІН. / Сні-ЖИТЬ там ДЕСЬ –
01 0! / 01 !!
Ви ЩЕ в теп-ЛІ… / Зле-ТІ-ли ГУ-си!
!! 01 / 01 01
Ти-БЕ-рій ВАС, / пре-ФЕК-те, ВЗУВ,
01 0! / 01 01
За-СЛАВ сю-ДИ». / «Ка-Я-фо!» «БУ-де:
01 01 / 01 010
Пі-ДУТЬ вій-СЬКА, / цят-КИ хо-РУГВ
01 01 / 01 01
За КРАЙ зай-ДУТЬ – / я ВДА-рю в ГРУ-ди
!1 01 / !1 010
Ві-ТАН-ня ВАМ! / Про-ЩАЛЬ-не! Жах
01 0! / 01 01
Ні-КО-му ВМИТЬ / сер-ДЕЦЬ не ВЩЕ-мить.
01 01 / 01 !10
Бу-ВА-є ТАК: / куль-ГА-є ПТАХ,
01 01 / 01 01
Аж ЧАС прой-ШОВ – / у НЕ-бі ЛЕ-бідь».
!1 01 / !1 010
«Сло-ВА-сло-ВА, / та ВСЕ не ТІ…
01 01 / !! !!
Я ДУМ-ку ВІВ – / не-МА! А ВА-шу –
!1 01 / 01 !!0
Не зро-зу-МІВ… / Що ж, НА су-ДІ
!0 01 / !! 01
До-ВА-рим ЦЮ / ба-ТЯР-ську КА-шу».
01 0! / 01 010
Силабо-тонічна система:
перехресне римування аБаБ, де рими
«а» – 4-стопний ямб 01 з цезурою після другої стопи з чоловічим закінченням;
«Б» – 4-стопний ямб 01 з цезурою після другої стопи з нарощеним жіночим закінченням 01(0).
ID:
934237
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.12.2021 14:38:56
© дата внесення змiн: 07.08.2022 10:05:45
автор: Andrew Pushcha
Вкажіть причину вашої скарги
|
