Давно відцвів уже жасмін,
У півсні, іще дрімає..
Та взимку він все ж не один,
Пташина в гості прилітає.
І щоб розвіяти цю тугу,
Пісні свої йому співає.
Він забуває і про хугу,
Яка повільно замітає.
Та чим її я пригощу,
Калину, може, я спитаю?
До неї віти опущу,
Вона росте тут поряд, скраю.
Калина знає оцю пташку,
Що прилітала і не раз.
Її забути дуже важко,
Давно вже зникла на цей час.
Клювала ж ягідки червоні,
Була як втіха і розрада.
І від пісень не знала втоми,
Чому ж це сталася ця зрада?
Від слів жасміну зашарілась,
Почервоніла дужче ще.
Від вітру легко похитнулась,
Було кохання, пройшло все...
Це ж треба так - на бабусиному подвір'ї також калина і жасмін поряд...жасмін зовсім чорний стоїть своїми голими густими гілочками, а калина поруч горить.прочитавши Ваш вірш, я зрозуміла цю картину по новому.дякую.
"Було кохання, пройшло все..." Так і серед людей буває.Чудова лірика. 
