вмирає день_ пульсує сонця раною_
зерном зі жмень в намолену ріллю
слова жерця з руладами гортанними, -
у серці вигрів сумніву змію_
>
тремтять вуста_ сніжить екран свідомості,
в сльозі прозріння золото хреста_
погорди звір у лабіринтах совісті
мембрани крил жертовно розпластав_
>
холодна ніч голодна до наврочення_
сягнувши дна не марять про вершину_
змастивши сповіддю душі важку машину
тікає в безвість з темного оточення_
