На межі сновидінь розторочених,
Гострим лезом проміння опівночі,
Розриваєш конверт із запрошенням,
Щоб спочити хоч трохи од вічності.
Від постійності, невідворотного
Існування, від безперервності,
Що по суті весь час горизонтами,
Не міняється вихід з непевного
Світу.
Все одно, як вихоплює з темряви,
Повний місяць захоплених юністю,
Що в безсонні шукають безсмертності,
А опісля рецепти забутися.
Наче риба вдивляється поглядом,
Не моргаючи сонцем та місяцем,
Обертаючись стежить невтомлено,
Без повіки і сверлить зіницями -
Небо.
Хронічним
Безсонням.
13.09.2020
