Біля витоків Ріки незрозумілого походження,
Чи лежить в руїнах, чи стоїть
Безіменне Місто від народження,
Може, цілу вічність, може, мить.
Площі, вулиці, провулочки злилися в Зелень.
Височать дерева без порід.
Судячи з усього, пишний червень
До іржавих підступив Воріт.
Ледь видніються крізь непролазні хащі
Залишки диковинних споруд.
Місто кинуте, мабуть, напризволяще:
Ні людей, ні звірини, ні птиці тут.
Як не придивлявся, вгледіти ніде не міг
Бодай тіні, що вказала би мені:
Онде острівець усе ж зберіг
Право на життя в борні!..
* * *
Воно так трапляється, коли незгода
З зайвими канонами заражує серця.
Думаю, на полотні сама природа
Керувала пензлем невідомого митця.
