Зачароване Місто

Біля  витоків  Ріки  незрозумілого  походження,
Чи  лежить  в  руїнах,  чи  стоїть
Безіменне  Місто  від  народження,
Може,  цілу  вічність,  може,  мить.
Площі,  вулиці,  провулочки  злилися  в  Зелень.
Височать  дерева  без  порід.
Судячи  з  усього,  пишний  червень
До  іржавих  підступив  Воріт.
Ледь  видніються  крізь  непролазні  хащі
Залишки  диковинних  споруд.
Місто  кинуте,  мабуть,  напризволяще:
Ні  людей,  ні  звірини,  ні  птиці  тут.
Як  не  придивлявся,  вгледіти  ніде  не  міг
Бодай  тіні,  що  вказала  би  мені:
Онде  острівець  усе  ж  зберіг
Право  на  життя  в  борні!..

                           *      *        *
 
Воно  так  трапляється,  коли  незгода
З  зайвими  канонами  заражує  серця.
Думаю,  на  полотні  сама  природа
Керувала  пензлем  невідомого  митця.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2020
автор: Петро Рубака