|
«Кожен із нас ходить по краю прірви, тому важливо впевнено стояти на ногах», – казала вона мені, ніби вчителька в школі учневі, який знову порушив дисципліну. Я не заперечував. Бо всі стихії замовкають, коли говорить жінка. Доведено філософами. Хоча, зрештою, що вони можуть довести?
На кухні закипав чайник, а, отже, потрібно було заварювати чай. З мелісою, ромашкою, чебрецем, звіробоєм, меленим перцем, пелюстками троянд та безліччю різноманітних гірських трав, назв яких навіть не знаю. Я поставив чашки на стіл і почав спостерігати за нею. Вона сиділа перед дзеркалом і ретельно вичісувала гребінцем із волосся всіх своїх залицяльників, поклавши косу на плече.
Доволі мило! Вдихаючи чайні аромати, тієї миті я перетворився на художника, котрий прагнув її намалювати. В безпосередності і спокої, або ж навіть заскочену зненацька. Схоже, вона це помітила й запитала, чи не забув я вкинути до чаю меду.
«Звісно», – посміхнувся у відповідь, запрошуючи до столу. Допивши, цей ангел, в якому на диво поєдналися риси беззахисної дитини і впевненої в собі дорослої жінки, продовжив свої ритуали з косметикою.
«Що, індіанці знову йдуть у бій?», – спробував привернути її увагу, мовби нечемний школяр увагу однокласниці, на яку запав. Натомість вона подивилася на мене з докором і попросила подати пляшечку з якоюсь рідиною. «Ти занадто несерйозний!», – відповіла, похитавши головою. Я знову не заперечив. Бо навіщо заперечувати очевидне?
Вона говорила зі мною, обводячи контури душі тінями, цілуючи помаду і дбайливо накладаючи на щічки пудру, наче теплі мамині поцілунки. Скільки можна зраджувати мені з дзеркалом?! Авжеж, я починав ревнувати.
Поки милувався її колінами, вона взула чешки (?), балетки (?) – як же ж вони називаються? – і взялася до танцю. Танцювала, даруючи приємну радість і водночас солодку меланхолію, неначе метелик, що пурхає з квітки на квітку.
Її рухи вивірені і неймовірно впевнені. Аби не потривожити велич її танцю, я навіть не дихав. У цілковитій тиші було чутно лише, як падали на білосніжні простирадла наші серця. Ніби яблука в засніженому саду, які ми позбираємо, коли прийде весна.
ID:
873277
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.04.2020 17:43:18
© дата внесення змiн: 24.04.2020 17:43:18
автор: Ноїв Ковчег
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно! 
не все гладко. але є стиль. думка. хороша мова. з часом випишешся.
