У душу влетіла
Зима сніжно-біла,
Лишила без світла любов при свічках,
Засніжені крила,
В бурульках вся віра,
І біль, наче вогник, жевріє в очах.
Сидить в своїй хаті,
В маленькій кімнаті,
А зрада зі снігом летять за вікном,
Та в чім винуваті
Сніжинки крислаті,
Це ж доля змішала їх всіх з полином.
Любов замерзає,
Крізь скло споглядає,
А, може, ще сонце раптово зійде,
Сніги відкидає,
Поріг розчищає,
А, може, її хтось колись тут знайде...
Вже зовсім безсила
На ґанок присіла,
І раптом побачила промінь в руках,
Всміхнулась щаслива,
Розправила крила,
Злетіла і зникла в душі небесах.
***