Навкруг – підступна невиразна тиша, –
Принишкло все зелене: ниви, гай, садок.
Між пишної діброви таємничо,
Як кинуте в яр дзеркало, блищить ставок.
І раптом щось ліниво обізвалось,
А потім звуки наростати почали,
Вони то розпливались, то зливались,
То виринали інші, дивні і… росли.
Мінився гай, мигтів, переливався,
По зелені неначе хвилі пропливли.
Мінилось небо – барви вигравали,
Торкаючи сіянням крони пишних лип.
Їх пахощі стелились низиною,
Розносилися вітром по усій землі…
Втішалась я природною красою
І звуками, що підіймались в небозвід.
17.06.2014
