День 1
Вулиця. Мокрий асвальт. Ніч. Квартира. Кімната. Людина. Хто вона? Це питання зжирає її повільно, боляче і довго...
«Хто я?», - питає тихим, ледь чутним голосом кімнату. У відповідь чується лише рух машин за вікном і гавкіт собак. Те, що відчується в душі та в голові жоден психотерапевт, психолог чи лікар не взмозі пояснити. Лишається жити з цим. Миритися. Коритися. Та раптом, людина з усіх сил кричить не своїм голосом, але її ніхто не чує, не тому що нема жодної душі поряд, а тому що її крик трансформувався в солоні краплі які течуть обличчям, ніби «сльози» дощу на вікні. Вони мовчазні. Гарячі. Болісні. Рятує лише музика і таке враження що замість крові у венах тече відлуння слів, мелодій та треків.
Знесилено обіпершись до стіни, в голові починаються справжні перегони. Думки, мов машини з одноіменного мультфільму, летять наввипередки. Мозок не встигає за ними, ніяк не може зачепитися бодай за одну з тисячі. Напруга зростає. Здається в кімнаті спекотніше ніж в Сахарі, хоча опалення вимкнене. Тіло, чи радше його «оболонка», повільно зсунулося на холодну, встелену сірою плиткою, підлогу. Вода і далі змочує обличчя людини. Тіло трусить. «Чому? Температури ж немає». А то від болю... болю який давно складає 70% плоті тіла, який давно отримав права власності над хазяїном мінімалістичної квартири поблизу яскравого нічного життя в місті. Біль - один із чинників який досі показує що ми живі. Не залізяки з дротами і чіпами, не пусті ляльки з полиць магазинів, а живі створіння які вміють відчувати. Вже почалася сильна мігрень. Хочеться віскі з льодом щоб обпекти горло і на декілька хвилин забути про те, що в голові перегони. Повільно, знайшовши сили, людина встає з підлоги. Підходить до безшумного холодильника і наливає шотландське віскі колись подароване з нагоди події яка вилітає з голови. Додає лід. Кубики приємно б’ються об стінки склянки. Тінь підходить до вікна. По той бік скла вирує життя яке тече артеріями міста, тим самим роблячи його дихаючим. По цю сторону вікна стоїть людина. Вона бачить своє відображення і яка іронія: в пустій чорній тіні відбивається яскраве пульсуюче існування, а ту тінь у вікні ніхто ніколи не побачить.
День 3
Ставало все тепліше. Сонце кожного ранку боролося із скляними хмарочосами щоб донести світло до найтемніших закутків квартир - підняти з ліжка, прийняти душ, заварити кави. Кава. Той терпкий напій що будить мільйони людей кожного ранку і заряджає на нові звершення. Бліде напівоголене тіло, що стояло на холодній плитці кухні, поспіхом схопило кавник і поставило на плиту. Поки варився чорний напій, жінка поспіхом залетіла у ванну і включила помірно гарячий дощ. Вона не насолоджувалася процесом, а просто робила так, як всі. Обмотавшись рушником, налила кави. Без цукру. Ніби наказуючи себе, думаючи що не заслуговує на щось хороше. З кожним ковтком залишався неприємний післясмак у роті. Вона поглянула у чашку і хотіла розчинитися в тій рідині. «Каву можна розчинити, а людину - ні. Занадто багато треба розчиняти», подумалося їй. Все ще боса, вона допивала напій і, раптом, сонце торкнулося її шкіри, наче відчувши, що її бліде тіло потребує фарб. Їй стало тепло, але вона відігнала від себе те відчуття, боячись що не гідна того, навіть простого дотику сонця яке доступне всім. Вкотре запізнюючись, вона ледь встигла на потяг метро. В години пік місто стає жахливо напруженим і знервованим. Рухомі тільця вирують по звивистих вулицях неспокійно очікуючи вмикання світлофорів на зелений. Під землею хоч і нема трафіку, як на поверхні, але вагони напхом напхані. У них там своя битва за місце. Тільки після 10 години, місто може з легкістю видихнути та ввечері ситуація поновлюється. Їй хотілося якнайскоріше вдихнути свіже, хоч і не чисте повітря. Вона вийшла, пройшла 2 блоки скляних будівель і зайшла в ідентичну споруду. Там на ...му поверсі знаходився її кабінет такий самий, як і вона. Нічого зайвого чи яскравого щоб був хоч якийсь контраст. Якби не певні риси обличчя, то різниці не помітити. Закінчивши робочий день, вона злилася з потоками інших стомлено-знервованих істот. Вони всі знову поверталися до бетонних будинків щоб з’їсти напівфабрикати та випити дешеве пиво перед чорним блискучим прямокутником. Біля її квартири був досить великий супермаркет. Вона зайшла, взяла кошик і наповнила його овочами, зеленню, сиром та дешевим сухим вином. Відчуття того, що вона не гідна кращого, переслідувало її вже довгий час і це відображалося в деталях що формувало її існування. Та несподівано бліда жінка почула тихий плач. То була дівчинка на вигляд років семи-восьми. Вона підійшла до неї. Звідкись у неі з’явилося бажання допомогти.
- Ти одна? Де батьки? - спитала вона тихим надломленим голосом
- Мама... - дитя ледь вимовило крізь сльози. - Я загубилася... - далі схлипуючи, сказала малеча.
- Я відведу тебе до каси, можливо тебе там чекають. Не бійся, тобі допоможуть.
То було найдовше речення за довгий час сказане нею. Дівча все тихо плакало, але пішло поряд з нею. Аж тут її торкнулося щось маленьке і гаряче. Вона глянула на джерело тепла і на свій подив то була рука дівчати що йшло поруч. Вона неначе наповнилася кольором від дотику малої, її сіра бліда оболонка почала пульсувати. По тілу проходив невідомий струм від якого майже мертві нейронні сполучення остаточно відійшли в небуття. Вона не пам’ятала коли востаннє до неї торкалися, такого спогаду майже не існувало. Біля охоронця схвильована жінка розмахувала руками, пояснюючи щось ледь вловиме. Дівчинка побачила маму і побігла до неї, звільнивши свою руку від людини що була поруч і нібито забрала колір з собою. Жінка оплатила пожитки в кошику і вийшла через автоматичні двері. Несподівано підбігло вже усміхнене дівчатко і міцно обійняло її. Вона боролася з собою, але обійняла у відповідь та знову відчула тепло, спокій і новий струм які вже були давно забутими і запиленими всередині неї. Вони простояли так десять секунд, але ій здалося що то було довше за вічність. Те мале створіння вдихнуло в неї крихти життя. Малеча проказала «дякую» і побігла. А жінка шепотом промовила «тобі дякую».
ID:
877748
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.05.2020 11:07:28
© дата внесення змiн: 31.05.2020 13:15:55
автор: Black/Soul
Вкажіть причину вашої скарги
|
Мені подобається! Цікаво прочитати продовження) 
А як називатиметься Ваш твір? 
