Монотонно, монохромно пропливають сірі дні,
Мов спустилась нагла втома, люди стали всі скляні,
Попіл стелить вдаль стежини та й в дорогу лінь іти,
Світ так схожий на пустелю, в ньому всохлись кораблі.
Сіре сонце десь у хмарах, заступило краєвид,
А вікно у вічних краплях, наче дощих тут застиг,
Шепіт чути, тихий-тихий, мантри мовить водоспад,
Причаїлась горе-лихо, сірим труїть кожен сад.
А ти лихо проганяєш, з сонця виткав ніжний плед,
В світле серце одягаєш, ну а я - це твій секрет,
Перед Богом маєш щастя, бо ти душу врятував,
На краю була так близько, а ти квіти дарував....
