Зажурилася верба, ой, засумувала,
Сльози крапали в ставок і давно страждала,
Коси тягне до води, аж скрипить коріння,
Хоче зірочку зловить, марні ж ці зусилля.
Місяць небо устелив срібним цим камінням,
У водичці перебив, мов хвалився вмінням,
А плакучая верба їх хотіла в коси,
У волоссячко б вплела та не має досі.
Завтра прийде новий день, прийде мій коханий,
Серед тисячі дерев я росту остання,
Сяде, може під сосну, може під ялицю,
Я ж без нього пропаду, впаду на травицю.
Знов старалась цілу ніч, втомлена заснула,
Не в красі була вся річ та вона не чула,
Він любив її таку : затишок і спокій,
Завжди поруч з нею був, красень кароокий