О, рідна мово! Ти моя криниця,
В якій на дні є життєдайне джерело,
Яке своїм багатством слів іскриться
І живить душу, як вода – зело.*
Я не дозволю, щоб тебе сквернили
Поганим словом й чиїмсь язиком,
Хочу, щоб з криниці люди пили,
Як воду, мову з чарівним смаком.
О, мово українська! Ти є зброя,
Твої слова, як кулі у бою.
Вони летять, як звуки із гобоя,**
У саме серце і в душу твою.
Всі слова крізь душу пропускаю
Й крізь серце направляю, як в приціл,
І вороги відразу ж відступають,
Коли раптом потраплять під обстріл.
О, рідна мово! Ти - моя відрада,
Як тебе чую – втіхи нема меж.
Ти – моя неня, і моя ти Лада,***
Ти піснею мене в полон береш!
Слова твої лікують мою душу,
Коли вона, бува, чогось болить.
З тобою всі закони я порушу,
Щоб віру і надію оживить.
О, мово українська! Ти є й будеш -
Житимеш й звучатимеш в віках!
Народ свій об’єднаєш і розбудиш,
Щоб він розв’язав свого язика.
І залунає наша рідна мова
По всіх куточках України знов,
Велика і могуча, і чудова –
Найкраща із усіх можливих мов!
Зе́ло* — зелень, трав'янисте рослиння.
Гобо́й** (італ. oboe, від фр. hautbois — високе дерево) — дерев'яний духовий музичний інструмент сопранового регістру.
Ла́да*** — в слов’янській міфології — богиня життя, весни, богиня кохання й шлюбу, богиня світової гармонії. Лада символізує світову любов, що є основою життя на землі.
