Щедра осінь йде. Усміхається.
Позолотою розсипається.
Золота вона... Золотесенька.
Тиха-тиха... і гарнесенька.
Сіє, сіється золотиночка...
До намистечка - намистиночка,
до травиночки - ще травиночка.
Яка ж сонячна золотиночка!
Сіє дощиком, та й дрібнесеньким,
в полі зернятком золотесеньким.
Золотиночка із сріблинкою,
бо оздоблена павутинкою.
Шиє золотом ще й мережечки,
листом-золотом витче стежечки.
Носять листячко звірі в лапочках,
буде затишно в їхніх хаточках.
В горобинових ніжних ґронечках
залишаються краплі сонечка.
І в калинові намистиночки
повпліталися золотиночки.
То ж не бійтеся зими грізної
і осінньої пори пізньої.
Бо те золото її світлеє
зігріватиме серце ніжнеє.
Щедра осінь йде... Усміхається.
Позолотою розсипається.
Золота вона... Золотесенька.
Тиха-тиха... і гарнесенька.
Красиво описали, пані Надіє, осінь, сповиту оксамитом. І зараз поки ще літню. Люблю осінь, хоч вона трохи і навіває сум, немов відчуваєш відмирання природи. Але Ваша осінь оптимістична. І нехай вона буде в цьому році буде такою. Сонячною і золотою.
Красиво описали, пані Надіє, осінь, сповиту оксамитом. І зараз поки ще літню. Люблю осінь, хоч вона трохи і навіває сум, немов відчуваєш відмирання природи. Але Ваша осінь оптимістична. І нехай вона буде в цьому році буде такою. Сонячною і золотою. 
