Твої слова бувають наче спека,
А інколи холодом печеш.
Буває солодко і нестерпно гірко,
То знову річкою кудись втечеш.
Буває ніжишся, голубкою воркуєш,
А інколи стаєш, наче кришталевий лід.
Кудись тікаєш і мене не чуєш,
Залишаєш в росі незбагнений слід.
Це все терпіти може і не треба,
Чи шукати до тебе інший підхід.
Буває літаєш птахою, вище неба,
Чи варто розтопити в серці лід?
Однак ти не така, як інші,
Цим ти мені люба, серцю мила.
В твоїй душі немає фальші,
Будь собою, щоб мене любила.
