Підбий мій плащ дощем і мокрим снігом,
Подай холодний край його до рук,
І опиши квадрат байдужим кругом,
І розірви зіниць печальний круг.
Ліловий обрій хмар зведи на комір,
Почуєш ім’я – вирви кожен звук,
І замалюй моє на сірий колір,
І розірви зіниць печальний круг.
Хитають мебель кроки Гносієни,
А ще нуар… і чорно-білим громом стук,
Розвій мене відтінками сієни,
Як розірвеш зіниць печальний круг.
Ти вб’єш мене до ніг піднявши прірву,
З набійок сну, що зміцнюють каблук,
Я скинув плащ, відважившись на віру,
В надію, що не випустиш із рук.
