На гойдалках, в саду, сміялись Ви,
Сонце тінню вишневого листя жагу прикривало,
З божевілля п’янкого кричали: «Вище, сильніше, ще»,
Та з кожним гойданням Вам висоти бракувало.
Гляньте, захмарилось сонце надовго,
Упавши на землю всетінню в садок,
Та скрикнули Ви, злякавшись, – злетівши надміру,
І страх окрутив за холодний висок.
Ви померкли від жаху і сівши манірно,
Тримались за серце, що рвалося з грудей,
Я мовчав і Ви також мовчали покірно,
В саду двох нещасних, лякливих дітей.
2006 -10.06.2019
