От вже скоро й тридцять літ,
Як ми наймитуєм
І що краще ЗАВТРА буде,
Що п’ять років чуєм.
Батракуєм по Європі
Миєм, підмиваєм
Дітей при живих батьках
В сирітстві тримаєм.
Хто його бідне навчить,
Як на світі жити
Хіба мати з чужини
Кахлі й миски мити ?,
Тато, - як кельню тримати
В світах на будові ?
І молитись, щоб батьки
Ще були здорові.
Бо на них лишаються недогріті внуки
Рідна мати не сповине,
Не візьме на руки,
Не заспіва тихесенько
В рідній хаті - " Люлі ... ",
А віддасть на другі руки,
Як роблять зозулі.
Діти у сльозах по скайпу,
Батьків виглядають
З року в рік отак сердешні
На рідних чекають.
Мати фату не одіне,
Хустку не зав’яже
Радості сльозу не пустить
" Благословлю! " - скаже,
Та скаже знову не в вічі,
А десь із далека,
Серце рвучи у журбі,
Наче той лелека.
І що виросте ще з того,
Які будуть діти ?,
Чи захочуть без грошей
Вони батьків взріти ?.
Чи доглянуть у старості,
Чи дадуть водиці ?,
Чи прийдеться доживати
В наймах , в заграниці ...
05.05.2019 р.
Так , - наша вина в тому теж є, але " маємо те
,що маємо". Ніби нічого злого, просто констатація факту. Я звідти прибув вчора. І їм дивно, чому така БАГАТА країна, така бідна.
а скільки сімей розпалося 
а у ваших краях мабуть найбільше людей у від‘іздах 
