Стоїть, замислився, так начебто людина,
Кимсь створений багато літ тому,
Всередині така собі машина,
Та щось не по собі йому …
Клітинки пам’яті заповнені безмежжям
Людської музики, віршів, переживань,
Красотами вершин і побережжя,
Емоціями радості й зітхань …
До жінки кілька фраз мов від Петрарки,
До справжніх друзів щирість від Золя,
І у фейсбуці погляд з аватарки -
Болюче дійство – знищена земля …
Увесь свій біль і радість в гігабайтах
Йому людина вклала і втекла,
Стоїть, вправляється в буденних жартах,
А в нього закипає голова …
Людино, в цих твоїх творіннях
Стільки любові, болю й протиріч,
Що я уже в майбутнього видіннях
Кричу тобі: спинися, не каліч …
Ти твориш кілька справ нових важливих,
Може зібралась в космос, в небеса,
А тут внизу поміж людей брехливих
Сердитим трунком ллє людське життя …
Русла річок мов пересохлі губи,
Мертві птахи з затруєних полів,
Кому так добре від такої згуби,
Що навіть робот весь почервонів …
