Моя пОдушка не пахне тобою.
Моє море хворіє штилем
Відчуття притупилися, збОю.
Нерухомі, обвислі вітрила.
До землі ще далеко? Не знаю.
Та й чи варто до неї плисти?
Краще тут на плесі безкраїм
Краще тут з небом чорним ігристим
Берегти що у трюмах сховано
І лелеяти, наче примару
Те, що звІрено, відгартовано,
І чеканене темними хмарами.
Ти десь там, на своїй орбіті
А я тут, і тим все майже сказано
Зайцем сонячним шлем привітики
По воді розсипАними стразами
Та я знаю – ще ніц не доказано
Моя лоція – твої посмішки
Допливу. Обійму. І вкраду тебе.
І вкладу тебе в свОї пОдушки.
