Зайчик Косько дуже любив співати і відбивати ритм пісні лапками по всьому твердому та гладкому, що траплялось йому на шляху – по дереву, наприклад, по пеньку (надворі), по столі чи кріслі (в хатині). Він мріяв про справжні барабани і палички до них, але поки що мрія зайця не могла бути реалізованою. Чому? Бо в його мами була мала зарплатня, її вистачало тільки на їжу, одяг та деякі побутові речі. А тата в зайчика не було. Він загинув, як Косько був ще маленьким. Якось, коли заєць сидів у малиннику й співав пісеньки, які сам собі придумував, до нього підійшов незнайомий йому їжак і сказав:
- Привіт, зайче! Ну, ти й співун! За пів години, які я провів у кущах, ти не замовк ні на хвилину. Не важко це – так довго дерти голос?
- Ні. Співати для мене, як дихати. Це моє улюблене заняття. А ще я відбиваю ритм пісні передніми лапами.
- Та чув, чув. І це теж в тебе гарно виходить. А чому ти по корязі бив? Не маєш барабана?
- Не маю. Поки що. Але як тільки зароблю грошей, то куплю його.
- А як заробиш?
- Ще не знаю. Думаю над цим.
- А знаєш, в мене є ідея.
- Яка?
- Ти можеш організувати благодійний концерт, виступити перед звірами лісу в неділю чи в якесь свято й попросити тих, хто прийшов, кинути в скриньку, яку ти виставиш, гроші.
- Але на чому я буду відбивати ритм?
- І на це питання маю відповідь. В мене є сусід – бобер Гризик. Він неабиякий столяр! Випиляє тобі бубон з пенька чи з поваленої колоди за пів дня.
- Ти його сам про це попросиш?
- Обоє проситимемо. А ходімо просто зараз.
- Гаразд. Але …, ти зголосився мені допомогти, а я навіть не знаю твого імені.
- Голкун я.
- А я – Косько.
- Ось і познайомились. Будемо друзями?
- Чому б і ні?
Прийшли вони до Гризика. Той сидів на дивані й читав газету, відпочивав після робочої зміни.
- Пане Гризику, - звернувся до нього Голкун. – Тут така справа… Говори сам, Коську.
- Я хочу стати співаком і барабанщиком.
- Ну і…
- Розумієте, моя мама не має можливості купити мені барабани.
- То що, я тобі їх маю купити? Зайвих коштів у мене немає. Трьох діток годую.
- Ви мене неправильно зрозуміли. Я від вас грошей не хочу.
- А чого ж?
- Він хоче, - перебив зайця їжак, - щоб ви йому змайстрували барабан зі старої деревини, з ним він би міг виступити перед звірами.
- А-а-а! Ну, це я можу. Але випиляний мною барабан не звучатиме так, як той, що із магазину.
- Це нестрашно. Косько з ним, можливо, виступить тільки раз. Я допоможу йому організувати концерт. Він збере гроші за виступ і купить за них професійний барабан.
- В такому разі радий буду долучитися до вашого проєкту, малята. Зараз перегляну в інтернеті зразки барабанів і візьмуся до роботи. Завтра в обід прийдете до мене. Думаю, до цього часу я вже змайструю те, про що просите.
- Дякуємо, - промовили Косько й Голкун.
- Подякуєте, як забиратимете барабан.
Пішли їжак із зайцем. Не подолали й двадцяти метрів, як зустріли лисицю. Та бігла, а дзвінок, який був прив’язаний до шнурка, який висів у неї на шиї, розсипав мелодійні звуки навсібіч.
- Привіт, руда, - мовив їжак. – Куди так поспішаєш?
- На луг. Квітів хочу нарвати. В мами день народження сьогодні. Хочу їй скласти гарний букет.
- Молодчина! А ти не зробила б ще одну добру справу?
- Яку?
- Треба підтримати Коська. Він даватиме благодійний концерт для звірів у неділю. За зібрані гроші хоче купити барабан
- Як я можу його підтримати?
- Ти могла б дзвоном дзвонити в такт пісень, які співатиме заєць.
- Не знаю, чи зумію.
- Зумієш. Ти спритна до всього. Приходи по обіді на галявину, де калина з дубом обіймаються, потренуєтесь із зайцем.
- Гаразд.
Пішли вони. Ідуть, ідуть, їжак і каже:
- Треба оголошення написати про те, що відбудеться концерт. Бо як інакше звірі дізнаються про нього?
- Але не всі вміють читати.
- І то правда. Для тих, хто вміє читати ми повісимо оголошення, а тим, хто не вміє, сорока повідомить новину, попросимо її про це.
- Гарно ти придумав.
- Звісно. В мене ж мудра голова. Так каже мій тато.
- Правду каже. Дякую тобі, друже, за мудрість і допомогу!
- Подякуєш, коли все вдасться. Друзям, а ти тепер мені друг, треба допомагати, тим паче, таким талановитим, як ти.
- А хто оголошення напише?
- Треба йти до сови. В неї є комп’ютер і принтер. Вона набере текст і одразу його видрукує.
- А сова нас послухає?
- Так. Я їй два пряники принесу. Вона любить ними смакувати.
- А де візьмеш пряники?
- Маю вдома. Мама спекла. Ходімо до мене, заодно познайомишся з моєю ненею.
Пішли заєць з їжачком. Через десять хвилин побачили вовка. Той сидів під своєю хатою на лаві і, пильно дивлячись в нотний зошит, грав на саксофоні.
- Привіт, вовче Угу! – мовив їжак.
Сіроманець поклав інструмент на лаву, мовив:
- Привіт, Голкуне.
- А ти щораз краще й краще граєш на своєму інструменті. Що це ти зараз грав?
- Мелодію композитора Скорика.
- Гарна! А ти не міг би своєю грою на саксофоні в цю неділю, що прийде, підтримати виступ зайця? Він даватиме концерт для звірів. За гроші, які йому пожертвують, хоче купити собі барабан і грати на ньому. Це його найзаповітніша мрія!
- Ну, якщо так, то підтримаю. А що треба заграти?
- Приходь по обіді на галявину, де калина з дубом обіймається. Складемо спільно репертуар, заодно проведемо репетицію.
- Гаразд. Мрії повинні збуватися!
Пішли заєць з їжаком, через десять хвилин вже були у Голкуновій хаті.
- Мамо, - мовив їжачок, - можна мені взяти два пряники?
- Ти ж тільки годину тому з’їв два.
- Та я не для себе, для хочу взяти – для друга-зайця. Познайомся, до речі. Його звати Коськом.
- Дуже приємно, - мовила їжачиха. – А мене – тітка Їжка.
- Добридень, тітко Їжко.
- Добридень, Коську. Візьми для друга пряники, - звернулася до сина. - Вони в креденсі на верхній полиці лежать.
- Дякую, матусю. Візьму, і ми підемо, у нас ще багато справ.
- Не затримуйся надворі до ночі.
- Постараюсь.
Пішли друзі до сови. Та прийняла їх радо. Взяла два пряники, набрала на компі оголошення йнадрукувала на трьох аркушах паперу таке:
Дорогі звірі!
В неділю, о 12:00, на галявині, де калина з дубом обіймаються, відбудеться благодійний концерт. Виступатимуть заєць, лисиця та вовк. Гроші, які ви кинете в скриньку під дубом, підуть на здійснення заповітної мрії зайця Коська – купівлю професійного барабану.
Чекаємо вас!
Друзі розвісили оголошення в місцях найбільшого скупчення звірів – на дубі, біля якого зазвичай і відбуваються концерти, на берЕзі, при вході до малинника, й на вербі біля річки.
По обіді заєць, їжак, лисиця та вовк зібралися на репетицію. Домовились, що заєць заспіває сім пісень – ті, які вміє грати на саксофоні вовк. Тричі прогнали репертуар. Результатом репетиції були задоволені. Все гарно виходило. Навіть лисиця, яка не мала ідеального слуху, попадала в ритм пісень дзвоном свого дзвінка. Їжак теж не сидів без діла, гучно плескав лапами. До неділі залишалося п’ять днів. Вирішили, що будуть щодня тренуватися, щоб на концерті показати себе з найкращого боку. Бобер швидко змайстрував барабан, віддав його зайцю. Косько подякував йому й мовив:
- Приходьте, пане бобре, в неділю на концерт. Грошей не кидайте в скриньку, ви вже свій внесок у справу зробили. Дітей візьміть зі собою. Думаю, їм буде цікаво послухати наш виступ.
- Гаразд. Але щось і я дам для доброї справи. Не такий уже й бідний.
- Чекатимемо вас! – мовив їжак.
Останню репетицію звірі робили найдовше зі всіх. Хвилювалися. Але все вийшло добре в неділю. На галявині зібралося багато звірів. Прийшли навіть із сусіднього лісу деякі. Артисти ні разу не збилися. Виконали ще й дві пісні на біс. Зайчик заспівав без музичного супроводу пісню «Ой, на горі жито. Сидить зайчик». А вовк затягнув на саксофоні «Мелодію» Скорика. Звірі були зворушені виступом. Вони накидали багато грошей до скриньки. Їх вистачило і на барабани, і на сценічний одяг для зайчика. Мама Коська розплакалась.
- Чого, ти, матусю? Тепер ми не бідуватимемо. Я тренуватимусь щодня, виступатиму в нашому лісі й у сусідніх теж. Сподіваюсь, що з часом братиму участь в конкурсах, фестах. Все буде добре у нас!
- Я плачу від радості. Ти в мене такий хороший! У батька вдався. Якби він жив, пишався б тобою.
- Він бачить мене, мамо, з неба.
- І то правда, сину.
За короткий час зайчик став відомим артистом. Його запрошували на різні концерти. Інколи він виступав сам, інколи з лисицею та вовком. Узяв також Косько участь і в кількох конкурсах, на деяких з них здобув нагороди. Першу медаль, яку отримав за виступ, відніс їжакові.
- Бери, - мовив. - Вона – твоя.
- Не шкода віддавати?
- Ні. Ти заслужив. Якби не твоя допомога, друже, я б, може, ніколи не реалізував свою мрію – стати артистом, музикантом.
ID:
817682
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.12.2018 22:19:44
© дата внесення змiн: 28.01.2023 14:22:40
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Зачитуюсь Вашими казками, Любо! У Вас це гарно виходить, казкарко! Певно, дітки в захваті! І не тільки! 
