Застиглий рік застряг у бабиному літі,
І павутинням доторкнувся до щоки,
Чіпляють янголи крилом осінні квіти,
І брови хмуряться у ранньої зими.
Ці айстри жовто-мідні, чимось зачепили,
Нам відвести від них так важко погляд свій…
Бджола остання намагається щосили,
Забрати залишки нектару в сонний рій.
Яскраві квіти в клумбі серцю нагадали,
Що тимчасове все у нашому житті,
Не так було у нас...Не так, коли кохали,
Були нам пори року завжди милі всі!
Дощі за комір куртки…Спека серед літа…
Було нам байдуже, а що там за вікном.
У нас в серцях бурлило справжнє dolce vita,
Метою й діями так схоже з грішним сном.
Так схоже з айстрами, що тішать мої очі,
У літі бабиному мідної пори…
Можливо ти сьогодні десь посеред ночі,
Почуєш в голосі знайомому: Прости.