В середині мене
маленька дівчинка живе.
Не носить вона кульчики,
топи та короткі шортики,
не переймається проблемами,
спілкується лише з думками.
Танцює, співає, читає,
пише творить, малює.
Та усе це вона робить вночі
мріями своїми.
Не має сумніву,
не має страху.
Вона сором'язлива.
З кавою в руках
сидить часто на підвіконні
забута в буденності.
Дівчинка спостерігає за зорями щоночі
і не знає, що вони зазирать їй просто в очі.
Вони пліткують тихенько,
поки вітер не подує легенько
й не розвіє волосся дівчинки.
Поки не підуть по тілу мурашки,
вона сидітиме і питиме каву
аж до ранку.
Вона досі мріє
і не помічає як тліє.
Я вбиваю власноруч її
і оживляю кожної ночі.
Це єдина пора,
коли зі мною вона.
Ні, сонце, зажди,
дай ще хвилинки зо дві.
Маленька дівчинка ще
спати не хоче,
вона ще не домріяла,
ще каву не розсмакувала.
Почекай, нехай ще трохи поживе,
до часу, як рутина її поглине