Ти, вкотре, ждеш своє кохання серед ночі,
Та граєш в білий день в сувору неприступність
І тільки дзеркала, сумна свята бездушність,
В твої, від сліз промоклі, зазирає очі…
Холоне в чашці жовтій одинока кава,
Струною скрипки б`є знов музика по нервах,
Невтішний пат в стосунках…Ця болюча тема,
Життя без пристрасті - одна суцільна драма.
Гаряче серце б`ється в збуджених вмить грудях,
Але закуте воно наче у кайдани,
Дорослий шлях жіночий, поки ще не взнаний,
Немов в пустелі ліг і сповнений безлюддям…
Сумуєш, маєшся у цій примарній волі,
Без тих безмежних почуттів, що є в кохання…
Ти ніжним пальчиком роздмухуєш бажання,
Коли над ліжком в спальні завмирають зорі.
Безжальний грізний час покваплюючи сонце,
Звабливий вечір всім народжує для втіхи,
А в місті сонному, бурхливі людські ріки
Проходять, вкотре, повз твого життя віконце.
