Сміялась ніч, закохана у місяць,
Зірки, мов перли, сипала до ніг.
Цілунками терпкі стежини місять,
Здається пір'я, а поглянеш - білий сніг.
Який ж то сніг? Пелюсточки жоржини,
Смішні очиці сотень волошок,
Що подих змінять поцілунком днини,
Зірки усі зібравши у мішок.
Заклавши на веселки кришталеві,
Розсиплять, наче маківок, зерно,
Просіють між тумани мигдалеві
І кинуть на небеснеє рядно.
Хай вітер сушить, дощ рясний омиє,
Де мати - нічка з місяцем, удвох
Своєю ласкою огорне та зігріє,
Вкладе їх спати на хмариний мох.
І знову буде тихо розмовляти,
У колисковій недовершених думок,
Лишень під ранок встигне реготати,
Закривши місяць в сонячний димок.
