бліді тремтячі німби ліхтарів,
порожні вулиці, закутані в тумани,
розлогі крони чорних яворів,
похилені розламані паркани…
знесилене мовчанням небуття,
дощем омиті сонні передмістя
на стадії повільного гниття,
голодний звір сумління в серце в’ївся…
заблуда мовчки через ніч бреде,
пліч-о-пліч з тінню, повною погорди,
висвітлюють узбіччя де-не-де
химер сп'янілих шаблезубі морди…
екран вікна транслює епізод
з життя тієї, що цвіла_ не треба_
згадалося_ шугнули в прірву з неба,
затерті шістки заграних колод…
раз по раз б’є надламаним крилом
і дивиться крізь скло, немов крізь скелю,
і зазирає в мертвих мрій пустелю,
і забувається життя чужого сном…
