Я загубилась в лабіринті вулиць,
Шукала тут уже чужі сліди,
Ходила містом, наче той прибулець
В полоні злісних відчаю й біди.
Спадали краплі з неба дружнім хором,
Плакало небо, тільки через що?
І по обличчі розтікаючись узором
Поволі все перетворилося в ніщо.
Хоч зник вже біль, немає ні сльозинки,
Журби немає, тільки пустота,
Холодні очі всюди, як крижинки,
В жорстокім жарті стиснені вуста...